Сайт газети "За вільну Україну +"

Портрет українця

admin — Tue, 07 Sep 2010 16:57:59 +0000

Мовою соціології та статистики
Окреслити портрет українця мовою цифр спробував тижневик «Коментарі:». Видання опублікувало добірку досліджень «Хто такі українці з точки зору соціології та статистики».
Що в українців на столі
Українці з’їдають понад 100 кг хліба на рік на душу населення, що на 50‑75% більше, ніж у Європі, свідчать дані «Універсальної інвестиційної групи». Для порівняння: у Німеччині в середньому з’їдають 75 кг хліба на рік, в Австрії – 78 кг, у Великій Британії – 38 кг. Водночас, за споживанням горілки Україна посідає третю позицію у світі – після Росії та США (за даними дослідження International Wine & Spirits Research). Щорічне споживання гіркої (не в пляшках, а в перерахунку на 100‑відсотковий спирт) у РФ сягає 18 л, в Україні – 13 л на людину на рік (дані Business Analytica). Пива в натуральному вираженні (літрах) українці споживають майже в п’ять разів більше, ніж горілки, – 60 л на рік на людину. Однак через невеликий вміст «градусів» його частка в структурі алкогольного ринку у відсотковому відношенні вдвічі менша (28% пива проти 60% горілки).
За минулий рік українці випили до 18 л соку. Якщо порівнювати цю цифру з даними десятилітньої давнини, показник може здатися високим – у 1999 році середньостатистичний українець випивав 2,5 л. За споживанням соків Україні ще дуже далеко до Європи та Росії. У середньому кожний європеєць випиває 30 л соку на рік. У Фінляндії тільки апельсинового соку випивають щорічно по 18 л на людину. У Німеччині споживання соку становить 45 л на рік на людину. У Росії випивають 32‑33 л соку на рік (дані 2008 року). Щорічно українець випиває 0,9 кг кави і всього 0,4 кг чаю.
Гондурас і Україна
Живуть українці менше, ніж гондурасці, але довше, ніж росіяни. Очікувана тривалість життя українця становить 68 років: для жінок – 74 роки, а для чоловіків – 62 роки. За цим показником Україна посідає 150‑те місце з 223 країн, тобто десь між Гондурасом і Монголією. Щоправда, у низці колишніх країн СРСР цей показник ще гірший: казахи можуть розраховувати на 67 років життя, росіяни – на 66 років, а таджики – на 65 років.
Кількість померлих за минулий рік в Україні становила близько 1,57% від загальної кількості населення. За цим показником Україна близька до Білорусі, Сербії та Чорногорії, Литви і Болгарії. У більшості ж європейських держав (крім Росії) кількість померлих на рік у відсотковому співвідношенні до населення становить менше ніж 1%. При цьому, за даними тижневика, в Україні на 10 тисяч жителів припадає 31 лікар, це навіть більше, ніж стандарт ВООЗ для країн з високим рівнем доходів. Держава витрачає на охорону здоров’я одного українця майже 89 доларів, самі українці ще щорічно доплачують по 71 долар кожний. Отримані в сумі 160 доларів цілком відповідають видаткам на охорону здоров’я у державах із середнім рівнем доходів, а загальні видатки України на охорону здоров’я вже за фактом досягли 7% ВВП. Це рівень таких країн як Литва, Латвія, Польща, Словаччина і навіть Люксембург. Водночас в Україні показник частки видатків приватного страхування в загальних видатках на медицину в 3,5 раза менший, ніж у середньому у країнах з низьким рівнем доходів – 1,2%, на рівні з Лаосом і Мозамбіком.
Українці, діти і шлюб
За даними соціологів, кожна п’ята дитина в Україні народжується поза шлюбом. За останні п’ять років в Україні народилося 2,38 млн. дітей, що на 200 тис. більше, ніж протягом 1997‑2001 років. Однак, до рівня радянського періоду і до європейських показників українцям поки що далеко. За кількістю дітей на одну жінку Україна випереджає лише Молдову і Білорусь (1,3 порівняно з 1,28 і 1,21 відповідно), тоді як у Центральній Європі цей показник коливається від 2 у Франції до 1,4 у Німеччині. У північній Європі ситуація ще краща: 1,9 – у Норвегії, 1,85 – у Швеції та Фінляндії, 1,8 – у Данії. А лідером за кількістю дітей на одну жінку серед розвинених країн є США (2,1). В останні роки в Україні явно простежується тенденція до народження дітей поза шлюбом. Зараз це кожна п’ята дитина, тоді як на межі 1980‑х і 90‑х таких не було й 10%. За цим показником Україна рухається в бік Європи (в Німеччині й Чехії поза шлюбом народжується 30%, а в Естонії і Швеції близько 60% дітей).
Українці і робота
Кожен працюючий українець утримує одного пенсіонера і ще одного бюджетника. Лише 44% населення країни трудиться в економіці. Для порівняння: у Росії цей показник становить приблизно 48,7%. У Німеччині економічно активне населення становить 56%, Чехії – 50,6%, Румунії – 46,7%. При цьому в Україні з 18,3 млн. працівників майже 1 млн. осіб зайняті у сфері державного управління, 1,33 млн. – у сфері охорони здоров’я і соціальної допомоги, 1,7 млн. – це викладачі, вчителі, науковці, вихователі та інші зайняті у сфері освіти.
До «казноїдів» слід додати і 200 тисяч військовослужбовців та 150 тисяч осіб, які, згідно з даними доповіді «Дотримання прав ув’язнених в Україні-2009», перебувають у в’язницях. Ще певний відсоток населення (бомжі, переселенці, біженці і т. д. – загалом близько 100 тисяч) теж умовно перебувають на утриманні держави. Виходить, що 14 млн. українців утримують решту 32 млн. населення країни.
За індексом продуктивності праці, обчисленим на підставі даних МВФ і Міжнародної організації праці для 85 країн, українці посідають 72 місце.
Кожен з працюючих українців у 2008 році приніс нації 16082 доларів. Лідерами рейтингу виявилися Люксембург (кожен працівник там заробив для країни 192931 дол.), Сінгапур (129129 дол.) і Норвегія (101919 дол.). Найближчі «сусіди» України за показниками ефективності праці – жителі Вірменії (16762 дол.), Азербайджану (18456 дол.), Таїланду (14459 дол.) та Іраку (13902 дол.). За оцінками аналітиків McKinsey Company, для підтримки темпів зростання ВВП на рівні 1998‑2007 років Україні необхідно підвищити продуктивність праці як мінімум у 2,6 раза, тобто вийти на рівень Польщі, Туреччини, Естонії, Литви та Чилі.
Українці і заощадження
Згідно з дослідженнями, більшість українців докладають максимум зусиль для створення резерву на «чорний день», пише видання, посилаючись на дані дослідження IMAS International, проведеного за підтримки Erste Group.Приблизно 68% українців вважають заощадження важливими, що зближує їх з австрійцями й сербами (69% громадян цих країн вважають заощадження важливими). Що ж до обсягу заощаджень, то в Україні вони становлять всього 9,2% від сукупних витрат. Для порівняння: у Швейцарії в заощадження йде приблизно 17,1%, у Німеччині – 16,7%, Словенії – 16,4%, Австрії – 16,3%, Іспанії – 10,2%. При цьому матеріальну або грошову допомогу людям чи громадським організаціям надають 37% українців (дані 2008 року). Середня сума такої допомоги становила 185 грн.
Кіно, книжки та інтернет в житті українців
В Україні інтерес до читання виказують лише 27% населення, дещо менше, ніж у Росії – 30%. А найбільш читаючими країнами Європи залишаються Велика Британія, Німеччина і Франція. У цих країнах регулярно читають книги 73,5%, 66% та 61% населення відповідно.
Книги в Україні купують лише 40‑45% жителів, з них трохи більше за половину купують більше як 10 книжок за рік. Для порівняння: середньостатистичний житель Чехії купує за рік 15 книг (до кризи ця цифра була 22). Що ж до випуску книг, то, за даними Книжкової палати України, торік на одного українця припадало 1,22 книги і брошури. У той час як в Іспанії, найбільш «видавничо просунутій» країні, цей показник становить 7,8 книги на одного жителя (у Росії – 4,5 книги). Це вже не 0,4 книги на людину, як було 10 років тому, але зростання цього показника експерти не прогнозують.
Хоча кінопрокатники щорічно повідомляють про значне зростання відвідуваності кінотеатрів, за кількістю кіноглядачів Україна однаково плететься далеко за Європою. У 2009 році в Україні на душу населення припадало 0,46 відвідувань кінотеатрів (продано 21,5 млн. квитків). Тоді як у Німеччині на душу населення припало 1,7 походів у кіно (продано 146,3 млн. квитків). У Польщі ці показники становили 0,9 відвідувань кінотеатрів на рік (33,5 млн. проданих квитків), а в Росії – 0,98 (138,5 млн. квитків) (дані Європейської аудіовізуальної обсерваторії).
Україна замикає десятку країн Європи, в яких налічується найбільша кількість користувачів інтернету. За даними компанії Miniwatts Marketing Group, у вересні 2009 року українська інтернет-аудиторія налічувала 10,4 млн. осіб. За цим показником нашу країну значно випереджають Польща (20 млн.), Туреччина (26,5 млн.) і Росія (45,3 млн.). Абсолютним же лідером в Європі за кількістю інтернет-користувачів є Німеччина (54,2 млн.).
Проте українці в інтернеті дуже діяльні. Як відзначає компанія Panda Securities, у січні-лютому 2010 року з київських IP-адрес відправлявся 1% світового спаму. Київ посів дев’яте місце серед міст-найбільших розповсюджувачів небажаних повідомлень, випереджаючи Джакарту (0,85%), Буенос-Айрес, Ріо-де-Жанейро (по 0,84%) і Москву (0,56%). Втім, українська інтернет-аудиторія відзначилася й у більш гідних видах діяльності, наприклад, в блогерстві. За даними Ukrainian Watcher, наприкінці 2009 року Україна вийшла на п’яте місце у світі за кількістю зареєстрованих акаунтів у «Живому журналі».
Спортивне та інтимне життя українців
Українці не займаються фізкультурою і спортом. Водночас сексом українці займаються 108 разів на рік (за даними дослідження компанії Durex). Середньосвітовий показник становить 103 рази, а рекордсменами є греки – близько 138 разів на рік.
Однак, за одним показником українці помітно вирвалися вперед. Як зазначено в дослідженні, проведеному фармацевтичною компанією Bayer Scherin Pharma, українські чоловіки, що перетнули 30‑річну межу, сексуально активніші, ніж європейці.
При цьому, українці, як і росіяни, воліють не займатися фізкультурою і спортом, а дивитися у телевізорі, як це роблять інші. За даними Research&Brandihg Group 2008 року, 54% українців жодного разу протягом року спортом не займалися, і лише 5% роблять фізичні вправи постійно.

«УП», фото Дмитра Ларіна
(Українська правда) та учасників фотоконкурсу «Української правди».

Львівська Політехніка, як завжди, – попереду

admin — Tue, 07 Sep 2010 16:54:32 +0000

Вважаю за необхідне вже на початку попередити читачів: пропонований матеріал – суто технічного забарвлення. То ж прошу, як кажуть, набратися терпіння – перед тим, як його осилити. І ваші зусилля будуть винагороджені.
Проблема підвищення маневровості, надійності та економічності роботи теплових електростанцій (ТЕС) виникла ще 25‑30 років тому, коли енергоблоки 150‑200 і 300 МВт ТЕС почали працювати в колишньому СРСР частково у режимах покриття напівпікових графіків електричних навантажень енергосистем.
Усі енергоблоки 300 МВт (250/300 МВт) із пиловугільними та газомазутними котлами (їх в Україні – 47) було спроектовано для роботи в базових режимах. Тобто, не можна було збільшувати енергетичне навантаження понад номінальне, а також розвантажувати енергоблоки на ковзких параметрах. Отже, разом з енергоблоками атомних електростанцій (АЕС) названі вище енергоблоки мали забезпечити покриття енергетичного споживання в базовій частині графіків навантаження систем, а змінну частину навантажень повинні були забезпечити, своєю чергою, пікові та напівпікові енергоблоки 500 МВт гідроелектростанцій (ГЕС), гідроакумулюючих електростанцій (ГАЕС) та ін.
Однак пікові та напівпікові енергоблоки в Україні і досі не введено в експлуатацію, а енергетичних потужностей ГЕС та ГАЕС не вистачає, щоби забезпечити виконання зміненої частини графіків споживання електроенергії, через що енергоблоки 300 МВт, як базова основа теплоенергетики України, змушені працювати у маневрових режимах.
Саме для розв’язання цієї складної потреби – переведення енергоблоків 300 МВт у маневровий режим роботи – колективом науковців під керівництвом доктора технічних наук Йосифа Мисака, завідувача кафедри «Теплотехніки і теплових електричних станцій» Національного університету «Львівська політехніка», і було виконано цілу низку досліджень та інженерно-наукових рішень, які істотно змінили експлуатаційні характеристики енергоблоків.
Тісна співпраця Йосифа Мисака і його колег – доктора технічних наук, професора кафедри теплоенергетичних установок теплових та атомних електростанцій Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» Любові Кєсової, доктора технічних наук, професора, провідного наукового співробітника відділу захисту атмосферного повітря від забруднення Інституту газу Національної академії наук України Ісаака Сігала, заступника начальника котельного цеху, керівника групи з пуску та налагодження котельних установок акціонерного товариства з пуску, налагодження та удосконалення технологій та експлуатації електростанцій і мереж (АТ «ЛьвівОРГРЕС») Михайла Клуба, керівника групи надійності та економічності котельного цеху акціонерного товариства з пуску, налагодження та удосконалення технологій та експлуатації електростанцій і мереж (АТ «ЛьвівОРГРЕС») Івана Винницького та головного інженера Ладижинської ТЕС, який проводив триступеневе спалювання органічного палива на енергоблоках 300 МВт Юлія Моспана (вже відійшов від нас) – дала свої вагомі результати. Що дозволило керівництву Національного університету «Львівська політехніка» висунути роботу «Підвищення маневровості, надійності й економічності устаткування потужних енергоблоків із пиловугільними та газомазутними котлами» на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки в 2010 році.
Для збільшення перевантаження енергоблоків розроблено найефективнішу у вітчизняній енергетиці схему раціонального використання перетічного повітря регенеративних повітропідігрівників (РПП); уперше в країнах Європи розроблено, досліджено і впроваджено нові схеми ефективного спалювання органічного палива (вугілля, газу й мазуту), що дозволило продовжити терміни експлуатації котлів, істотно знизило шкідливі викиди з димовими газами в атмосферу, а саме: схему триступеневого спалювання палива в котлах ТПП-312, схему подавання вугільного пилу високої концентрації (ПВКт) на котлах ТПП-210А. Окрім того – для Мінпаливенерго розроблено і впроваджено методики розрахунків техніко-економічних показників роботи устаткування теплових електростанцій, у тому числі – і в маневрових режимах; уперше у світовій практиці розроблено ефективні технічні рішення для зменшення шкідливих викидів в атмосферу.
Досліджено також механізм утворення оксидів азоту та мінімізовано їхню величину, розроблено методику розрахунку; опрацьовано низку нормативних та галузево-керівних документів для роботи енергоблоків у нових маневрових режимах.
Для того, щоб не втомлювати читачів надто вже технічними деталями, назвемо тільки найбільш вагомі елементи (складові) напрацювань учених. Це, зокрема, розроблення, дослідження та впровадження на енергоблоках 300 МВт із газомазутними та пиловугільними котлами режимів роботи на навантаження понад номінальне значення (перевантаження енергоблоків). Дослідження здійснювались від 1982 до 1992‑го років на Ладижинській і Трипільській ТЕС, Київській ТЕЦ-5, Лукомльській ТЕС (Білорусь) і Ставропольській ТЕС (Російська Федерація). Уперше на енергоблоках 300 МВт в колишньому СРСР та в Україні досліджено декілька основних способів короткочасних навантажень енергоблоків, а саме: форсування котла, відкриття регуляційних клапанів ЦВТ турбіни, від’єднання регенеративних підігрівників високого тиску турбіни.
Друге. Підвищення ефективності роботи регенеративних повітропровідників (РПП) енергоблоків електростанцій. Зокрема, розроблено «Схему раціонального використання повітря», якій немає аналогів ні в країнах СНД, ні в країнах Європи.
Третє. Розроблено, досліджено та впроваджено режими роботи енергоблоків 300 МВт із газомазутними та пиловугільними котлами на ковзких параметрах середовища у всьому пароводяному тракті.
Четверте. Розроблено, досліджено та впроваджено ефективну технологію триступеневого спалювання палива на котлах ТПП-312 енергоблоків 300 МВт. Про вагомість досягнення вчених свідчить хоча б такий факт: економічний ефект для Ладижинської ТЕС, тільки для енергоблоку № 4 за період експлуатації 1992‑2008 р. становить майже 2,3 млн. гривень, а для енергоблоків № 4 і № 6 – понад 5 млн. гривень.
Розроблено і впроваджено також схеми для підвищення сушильної продуктивності роботи пилосистем енергоблоків; ефективні технології, системи та процеси пилоподавання на пальники котлів потужних енергоблоків ТЕС і автоматизованої системи пилоподавання з високою концентрацією (під тиском) для енергоблоків 300 МВт, що спалюють назькореакційне вугілля. Розроблено і новий підхід до визначення питомих витрат палива на відпущену теплову та електричну енергію за їх комбінованого виробництва. Із застосуванням методу нормування розроблено діаграми вихідно-нормативних питомих витрат умовного палива для групи паротурбінних теплових електростанцій. Цю методику Мінпаливенерго України впровадив для розрахунку техніко-економічних показників.
Уперше в Україні, та й у Європі – також, досліджено умови утворення оксидів азоту під час спалювання вугілля, мазуту та газу в котлах електростанцій, вивчено та організовано контроль за викидом оксиду та двооксиду азоту в атмосферу.
Економічний ефект від впровадження науково-інженерних розробок нових технологій, систем організації режимів роботи, техніко-економічних та екологічних методик розрахунків у новому (маневровому) режимі роботи устаткування ТЕС становить понад 2 млрд. доларів США – з урахуванням впроваджень на Ладижинській і Трипільській ТЕС, Київської ТЕЦ-5 (Україна), а також в енергетику Росії, Білорусії, колишньої Югославії, Китаю, В’єтнаму, інших країн Європи та світу.
Зазначимо: досягнення колективу авторів таки вагомі, передусім – доктора технічних наук, професора дослідницької і високонаукової Львівської Політехніки Йосифа Мисака, частка якого в цих дослідженнях, за підрахунками науковців, – не менше 25 відсотків.
І – на закінчення. На тему роботи, що висувається на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки, за 2010 р. опубліковано: 14 монографій, вісім збірників наукових праць, 10 брошур; розроблено 11 галузево-керівних (ГКД) та нормативних документів для Мінпаливенерго України; видано 48 авторських свідоцтв СРСР та патентів України, Росії; виконано понад 40 науково-дослідних робіт; захищено дві докторські та 19 кандидатських дисертацій.
Що ж, нехай пощастить цьому колективу науковців отримати – цілком заслужено – найвищу науково-технічну відзнаку. Є за що. Подані факти – річ уперта.
Замість післямови. У доробку доктора технічних наук Йосифа Степановича Мисака – понад 400 інженерно-наукових публікацій, 80 патентів, 42 методичні розробки, 22 галузево-керівні документи для Мінпаливенерго України. А ще – 14 книг, у тому числі – шість монографій. «Я виконував частково одні роботи, – розповідає науковець, – колеги – інші. Я їх об’єднав».

Богдан Залізняк.

Після повноліття

admin — Tue, 07 Sep 2010 16:53:50 +0000

Маніфест свідомого громадянина
«Не питай, що Америка зробила для тебе. Подумай, що ти зробив для Америки!», – так характеризував зміст американського патріотизму Джон Кеннеді.
В Україні, на жаль, усе навпаки. Ми щораз частіше й усе більше хочемо, щоб наша держава щось дала нам: підвищені пенсії й зарплати, соціальне забезпечення, якісну освіту, безкоштовну медицину. Ми хочемо цього від політиків на виборах, від чиновників у канцеляріях і адміністраціях, від бізнесменів і олігархів. Проте самі ми не збираємося щось робити, і самостійно щось змінювати у своїй країні.
Так суспільство живе вже 19 років, постійно питаючи: що Україна зробила для нас? Хоча відповідь проста. Це МИ повинні зробити Україну такою, якою ми хочемо її бачити. Перш за все нам потрібно змінити суспільну свідомість. Час зрозуміти, що таке патріотизм. І бути справжніми, а не трибунно-майданними патріотами.
Українське суспільство 19 років виховувалося на патерналізмі. Внаслідок цього більшість наших співвітчизників глибоко переконана, що хтось щось має їм дати. За цією логікою відбувається більшість виборів. Звідси «ростуть ноги» невиконаних передвиборчих обіцянок і розчарувань. Звідси росте уявлення про політику як постійну оману, і про патріотизм як розмахування прапором або декларування «страшенної любові» до батьківщини. Патерналістська свідомість має бути змінена на свідомість участі, свідомість діяльних громадян, які починають із себе, якщо прагнуть щось змінити в країні. Адже патріотизм починається не з носіння вишиванки напоказ, а з того, щоб викинути обгортку в урну, з того, щоб не вигулювати собаку на дитячому майданчику, з автомобіля, припаркованого в дозволеному місці, а не на тротуарі. Продовжується патріотизм свідомим об’єднанням людей для захисту своїх прав у житлові кооперативи, у громадські організації, свідомою участю в суспільно-політичному житті. А не відстороненим спостеріганням за політичними ток-шоу. Так виробляється свідомість громадян, які справді прагнуть зробити свою країну кращою, можуть вимагати цього від держави. І, по суті, можуть самі будувати державу такою, яку вони хочуть. Так поступово формується громадянське суспільство, яке починає висувати вимоги до політичної системи й державного устрою. Таке суспільство має бути зацікавлене в максимально розвиненому парламентаризмі. Адже саме парламент виконує функцію стримування й противаги виконавчій владі. Питання тут не лише в ухваленні законів. Впливовий парламент грає ключову роль при формуванні бюджету та визначенні соціально-економічної політики. Тому, за умов розвиненого парламентаризму, політика держави, здебільшого, є більш соціально-орієнтованою й спрямованою на розв’язання проблем суспільства. Реальний парламентаризм також є запобіжником від олігархізації політичної системи. Адже олігархія в більшості випадків утворюється навколо президентського інституту – за умови, що він впливає на виконавчу владу, – і ним підтримується. Проте формування такого ефективного парламентаризму залежить від якості й структурованості партійної системи країни. І тут також не можна обійтися без розвиненої громадянської свідомості. Банально, але факт: у парламент потрапляють ті партії, за які голосують виборці. Отже, структурована політична система передбачає, що виборці голосуватимуть за політичні сили та кандидатів, які вже зарекомендували себе стійкою позицією та послідовністю в реалізації програмних положень. Це, до речі, покладе край нескінченному створенню «одноденних» партій, які виникають під рейтинги лідерів, і створюються лише для участі у виборах та отримання депутатських мандатів. Далі суспільство з розвиненою громадянською свідомістю вимагатиме збільшення ролі та розширення повноважень місцевого самоврядування. Адже очевидно, що більшість проблем, з якими люди стикаються щодня, – робота комунальних служб, транспорт тощо – слід розв’язувати на місцях, тому що це швидше й дієвіше. Проте для розв’язання проблем місцеві органи влади повинні мати, по-перше, повноваження, а по-друге, ресурси. Тому розвиток суспільної свідомості й політичної системи має закономірно призвести до передачі багатьох повноважень державних адміністрацій до виконавчих органів місцевих рад. Найголовніше ж – надання місцевим радам змоги самостійно розробляти місцеві бюджети, без участі й тиску центральної влади, а також збільшення частки податків, які б залишалися на місцях. Такий підхід дозволить значно поліпшити і роботу комунальних служб, і якість комунальних послуг, і стан доріг.
Зрештою, розвиток непатерналістьської суспільної свідомості призведе до поліпшення умов ведення малого й середнього бізнесу, а отже, до формування середнього класу й загального зростання рівня життя населення.
Переліченого не можна досягти лише за рахунок реформ. По-перше, суспільство не можливо змінити «згори». По-друге, політико-олігархічна верхівка ніколи не буде зацікавлена в таких змінах, і не робитиме їх без ініціативи знизу. Олігархічна держава сприяє розвитку лише олігархічного капіталу, і не орієнтується на розв’язання проблем решти суспільства – пенсіонерів, найманих працівників чи дрібних бізнесменів. Тому без нашої ініціативи, без кардинальних змін суспільної свідомості жодних змін на краще не відбудеться.
Тому прагнучи розвитку нашої молодої країни, давайте починати із себе. Не питайте, що Україна зробила для вас. Подумайте, що ви зробили для України!

Олексій Краснопьоров,
політолог, спеціально для УП.

Що робити?

admin — Tue, 07 Sep 2010 16:53:11 +0000

Завдання націонал-демократії
Говорити про націонал-демократію в Україні напередодні 19‑тої річниці її незалежності – усе одно що казати про міфічного птаха пануклюмуса із планети Zеtа жовтого карлика № 2 сузір’я Гончих Псів – результат буде один і той же. І одне, й інше однаковою мірою є неіснуючим і нереальним.
Iдея націонал-соціалізму
В інтернеті іноді обзивають нацистами навіть за вживання української мови. Куди вже там до ідеї націонал-соціалізму? Проте, щоб рухатися далі, для початку варто хоча б спробувати розібратися із цими термінами й поняттями. Поняття націонал-соціалізму набуло аж настільки негативного забарвлення через аналогію з партією, що привела Гітлера до влади, – націонал-соціалістичною демократичною робітничою партією. Правда дивно, що інші слова, що ввійшли до її назви, – демократія й робітники – такого недоброго відтінку не мають. Тим більше, що демократія й справді майже завжди вироджується в тоталітаризм – тоді, коли стає владою лише більшості, коли не врівноважується ідеєю захисту прав меншості й прав громадянина.
«Більшість» зазвичай гірше орієнтується в реаліях життя, ніж невелика група більш освічених і інформованих. Саме цей аргумент переважно й використовують для обґрунтування необхідності елітарного аристократичного правління. Але таке правління майже завжди породжує деспотію. При маніпулюванні цією необізнаною масою виникає спокуса її руками знищити спершу одних незгідних, потім – інших, і так – аж до тої пори, поки не зостануться самі лишень покірні раби. Про ніякий позитивний розвиток такої держави вже не йдеться. Що й підтвердила, зокрема, історія російського царату. Проте, на відміну від спадкового аристократичного правління, демократія володіє певним механізмом оновлення – процедурою виборів. Саме вони й стають останньою перешкодою на шляху тоталітаризму. І тому запобігти виникненню диктатури може лише така демократія, яка визнає права меншості й права громадянина, у тому числі – і право вибору влади. Що ж стосується німецького нацизму, то насправді його ідеологією був не стільки націонал-соціалізм, як расизм – найбільшого знищення зазнали народи, що на думку ідеологів Гітлера не належали до арійської раси – слов’яни, цигани, жидовини. Саму ж ідею національного соціалізму на сьогодні ми бачимо частково реалізованою в країнах північної Європи – Швеції, Норвегії, Фінляндії.
Для України вона теж не нова – націонал-соціалістами були Винниченко і Грушевський, націонал-соціалізм був ідеологією й ОУН. Проте, навіть будучи захищеною від небезпеки переродження в нацизм принципом захисту прав і свобод громадянина, у сучасних умовах ідея національного соціалізму заледве чи підійде нашій країні. Будь-який соціалізм у своїй основі завжди несе загрозу підпорядкування інтересів громадянина інтересам соціуму. А тому – і зупинки розвитку людини, а згодом – і цього ж соціуму.
Принципи соціал-дарвінізму
Але, тільки-но замислившись над ідеєю розвитку людини, ми тут же зіткнемося з іншою, не менш спірною ідеологію – соціал-дарвінізму. Виник він свого часу як спроба застосувати закони еволюції до людського суспільства, за що й був гнівно засуджений марксизмом-ленінізмом. Тоді його оголосили злочинним дітищем капіталізму, що зводить усі прагнення людини до її примітивних тваринних інстинктів – і відправили на смітник. І хоч ці закиди в цілому й вірні, проте не варто передчасно викидати те, на чому ще можна повчитися. Хоча б заради того, щоб не повторювати старих помилок. Так, скажімо, ідея розвитку людини декларувалася й у нацистській Німеччині, і в сталінській Росії. Але й в одному, і в іншому випадку основна умова еволюції була порушена – наявність природного, а не штучного, добору. У будь-якому тоталітарному суспільстві такий добір здійснює інша людина. По суті – чиновник, що в масі своїй переважно перебуває далеко не на найвищій стадії розвитку. Що він може «відібрати», зрозуміло – в кожному разі не кращих за себе. Усі ж «занадто розумні» прямим ходом відправляються в табори.
Завдання лібералізму
Захистом від переродження демократії чи аристократії в тоталітаризм стає не лише захист прав громадянина, але й наявність достатньо вільного суспільства. Зокрема, той самий, дещо призабутий тепер, принцип верховенства права, по суті, означає зверхність природних прав громадянина – його волі й свободи – над штучними, створеними іншими людьми, законами. Проте цей рівень «суспільної свободи» не повинен породжувати й того звірячого суспільства, стурбованого лише власним виживанням, загрозою виникнення якого так переконливо лякали нас колись ідеологи більшовизму. Будь-яка свобода здебільшого означає свободу лише для тих, у кого більше грошей. А тому в підсумку призводить до ще більшого накопичення капіталу в одних, і зубожіння інших. Тому проблема необхідності розвитку всього суспільства ставить суперечливе завдання. З одного боку – зібрати максимум коштів для підтримки найбідніших верств, з іншого – забезпечити його прогресивний розвиток незважаючи на перше. Тобто, з одного боку, необхідно щоб окремі громадяни були максимально розвинутими, багатими, сильними. З іншого – щоб цей їхній розвиток не відбувався за рахунок ущемлення інших громадян. Зазвичай таке протиріччя в країнах західної Європи вирішують певним компромісом – «відбираючи» в більш забезпечених стільки коштів, щоб, не знищуючи цілком їхнього розквіту, забезпечувати притому потреби інших. Через це в Європі внаслідок виборів здебільшого й відбувається почергова зміна ідеологій – соціалістичних на ліберальні й навпаки; чергуються періоди накопичення капіталу і його споживання.
Що робити?
За таких умов, найпершими завданнями націонал-демократії мало б стати те, щоб:
– створити повноцінну ідеологію розвитку людини й суспільства;
– сформувати принципи й механізми побудови державної влади;
– закласти основи відкритої процедури лобіювання законів;
– врегулювати фінансову діяльність політичних партій.
Щодо останнього, то за зразок можна взяти США – внески не більші за 2000 від фізичних, або 10000 від юридичних осіб. Ще й звітність можна ввести, наприклад, в інтернеті. А тоді вже можна казати про завдання й в інших сферах нашого життя:
1. У сфері держуправління:
– запропонувати ефективну систему прийняття й виконання управлінських рішень;
– створити засоби громадського нагляду за їхнім виконанням;
– закласти механізми контролю за фінансуванням цих проектів;
– ввести залежність оплати чиновників від результатів їхньої діяльності;
– створити інститут державної (пере) підготовки чиновників і управлінців, плюс тести чи екзамени.
2. У царині народовладдя:
– віддати контрольні функції народу, а не партіям. Скажімо, увівши палату представників;
– гарантувати право кожного громадянина на інформацію про діяльність органів влади й зарплату кожного чиновника, прийняті судові рішення;
– заборонити чиновникам призначати зарплати самим собі: або своїм наступникам, або через представників народу;
– реформувати систему відносин із владою. Органи міліції, прокуратури й суди мають служити людям, а не навпаки.
3. На ниві гарантування розвитку людини:
– забезпечити права громадянина: на охорону здоров’я, освіту, роботу, свободу слова й свободу вибору;
– відновити право на житло. Повернути систему гуртожитків хоча б для малозабезпечених, випускників інтернатів, звільнених із місць позбавлення волі.

Ігор Лубківський,
спеціально для УП.

Причастя духом батька, якого викрали злочинці

admin — Tue, 07 Sep 2010 16:52:29 +0000

Маленька Леся особливо любила дибати власними ніжками по мокрому асфальту, лунко вицокуючи чобітками ось уже третій рік свого життя. Забавляли щедро дівчинку манюні калюжі, що бризками розлітались перед її туп-тупчиком. Десь для неї недосяжно високо стоголосі уста дорослих людей шварґотіли по-своєму, та слова були чужі (зовсім не мамині), якісь незрозумілі дитяткові, а тому й нецікаві. Так ішлося довго, поки не висох осінній хідник уздовж дороги. Тепер дитя підняло ручки-крилята й просилося до мами «на руці». Там зручніше: сидиш і їдеш із усіма нарівні. Люди й до тебе щось говорять, а ти відповідаєш їм одним словом: Єся.
– Та знаю, що ти Леся, та ще й українка. Ну просто-таки Леся Українка – Лариса! – мовить мамин приятель.
– Ляриса, – раптом маля подолало спроквола трудкий звуковий трамплін «р». Може й не спроквола, а з радості, що цей пан мовить маминими словами, такими лагідними й солодкими, як мамин цьомик. А то всі решту кажуть «gut-gut», а вона чомусь боїться того «ґута».
– Галю, як сама добре знаєш, усі дворічні пошуки Юрія безуспішні. Але як його бачили востаннє з тим американським чиновником, то звернімось до їхнього посольства, може, натрапимо на слід Юрка…
– Тато, – твердо й завчено лепече дитя, почувши ім’я небаченого, омріяного батька.
– Тато, тато, Лесенько! Та де ж його шукати?!! Украли нашого татка якісь злочинці і так замели сліди… – скрушно хитає головою згорьована дружина Юрія Горліса-Горського. – Чиї брудні руки дістали його аж у Німеччині?
– Тато (і зводить оченята до неба), мама (тицяє пальчиком у груди мами Галі), я (показує на свій пупчик), – виявила маленька Лариса-сиротятко глибокі знання філософії родинного буття.
– Василю, друже! Пишім негайно до американського посольства. Таж мусимо шукати, допоки живе надія. Господи! Україно-мати! Поможіть хоч могилку віднайти.
– Хіба що Господня воля буде на те, бо Україна в неволі московській…
Єся уже знала, що після розмови про татка з материнських очей потечуть два струмочки, мала на похваті свій підборідничок і почала перепиняти мамині слізки, вимочувати їх…
А одного разу щойно Василь Гришко відчинив двері їхнього помешкання, Леся вигукнула: «Тато!».
Чи то дитя передбачало розмову про батька, чи очікування появи батька спонукало такий радісний вигук, але Василь, який добре знав автора роману «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського, так само спонтанно прорік:
– Якщо твоя мати, Лесю, захоче, то я стану тобі татом…
Далі було все, як у калейдоскопі: хоч і бажаний татко є, та продовжуються поневіряння чужомовних емігрантів, праця до сьомого поту на виживання і битва – творення України на чужих землях, бо того зрізаного українського цвіту – та й по всьому світу!
Леся завжди знала з розповідей, що батько її, Юрій Горліс-Горський, – борвій: опинявся там, де люди прагли волі й віддавали життя за неї. Він не розлучався зі зброєю і відразу прийшов боронити Карпатську Україну. У своїх книжках світлої пам’яті Горліс-Горський писав велику правду не тільки про Лицарів Свободи з Холодного Яру. Та все ж таки найбільше про Них – про на той час останніх орлів, що через 150 літ після гайдамаків (1768 р.) злетіли над Україною, щоб вибороти свою державу. Та двоголовий московський орел, угодований татарським зіллям, був сильніший, бо кривавіший. Залив Україну кровію людською і втопив її у морі брехливих обіцянок. Письменник писав про те одверто голу правду. На його книгах виховалось ціле покоління, яке потім назве себе УПА. Саме цим стане невигідною окупантам легендарна постать Горліса-Горського, що змінив вогнепальну зброю на Слово. І те Слово було в Бога, і те Слово було Бог. Воно і стало його зброєю і його загибеллю…
– То хто ж знищив Вашого Батька, пані Лесю?
– Думаю, ті, кому він заважав тримати Україну в оковах. Хоч нам підсували різні версії загибелі батька. Але це все замилювання ока, – каже щиро пані Лариса Юріївна Лісовська-Янг.
Видно, остання батькова зброя Слово закодувала й донечку, бо вона стала англійським філологом і вивчала світ англійським словом. А ця далека, недосяжна Україна, сяяла їй то сонячними, то кривавими барвами і щоразу щезала, як марево. Інколи незнаний батько приходив у сни, леліяв донечку, але вона ніяк не могла розгледіти його обличчя. Таж їй було ледве 2 дні від роду (1946 р.), як злочинці викрали Юрія Горліса-Горського і замели сліди. Хоч фотографій надивилась досхочу…
1994 рік. Нарешті марево набирає конкретних обрисів: Україна є! І то незалежна! Вона ще немічна, невпорядкована, та пані Леся не годна вже чекати. Їй уже майже полудень віку. Вона збороздила планету вздовж і впоперек, а Україна чекала. Їде просто до міста Рівне. Звідти родом мати Галина Талащук, там родинонька, яку ніколи не бачила. А яка там земля, а чи смачна вода, а чи тепле сонце? А люди? Люди які? А як пахнуть трави, квіти? Кажуть, там «сміються й плачуть солов’ї»? То які тії солов’ї? Десь там батькові слідочки…
Отож Рівне – справді рівне! Рівна навколо нього у шовкових травах земля, що вигойдує у своєму лоні блакитні озера. У кожному з них купається сонце. Боже! Скільки тут сонць, а вночі зір, а зрання – молочних туманів… Люди? Люди просто добрі.
А тепер – у Холодний Яр. Диви – яке диво! Та їх тут, отих ярів, не обійти за тиждень. Он дуб розлогий, грубезний, що годі десятьом людям обійняти його.
Наблизилась побожно, торкнула рукою велета і подумки почала свою молитву: «Благословен будь, велетню! Скажи мені, Дубе, ти напевно бачив мого батька? Ти дав йому сили – я знаю. Він тебе обороняв! Він людей і землю свою захищав од чужинців… Батьку! Друже! Ангеле-Хоронителю мій! Я прийшла до тебе, бо знаю, що тут витає дух завзятої січі в обороні прав українця на свою землю. Я не знаю, де заховали злочинці твоє тіло, зате певна, що душа твоя – над Холодним Яром. Благослови, Господи, мою путь до Батька…».
Минає 15 літ, як п. Леся Лісовська-Янг навідує Україну. За нею горнеться до українства її донька й онука Горліса-Горського Ляля. Мешкають подовгу в Холодному Яру (Медведівка, Мельники) та у Львові. Всього Юрій Горліс-Горський має поки що п’ять своїх нащадків: одна донька, три внучки і троє правнуків.
«А знаєш, таточку, – продовжувала п. Леся свою сповідь-молитву в часі останнього приїзду, – мені тут краще навіть на здоров’ю. Хоча я світ побачила на чужині, на вигнанні, однак у ваших з мамою серцях, у душах ізгоїв, було стільки любові до України, що її вистачило для мене, щоб воскреснути через піввіку і таки зустрітись із украденим Краєм.
Уже рік минає, як я безвиїзно тут. Я п’ю роси з цілющих трав і воду з живлющих криниць України… Що мені судилось, батьку, на землі, злеліяній у моєму єстві? Не кажи, але благослови!

Настка Ковалівна.
м. ЛьвIв.

Громада вимагає

admin — Tue, 07 Sep 2010 16:51:50 +0000

Резолюція Великого Збору борців за волю України
Наші першочергові завдання:
1. Сконсолідувати усі національно-державницькі сили і повести активну боротьбу з антиукраїнськими силами з тим, щоб відстояти Незалежність і не допустити колонізації України.
2. Безкомпромісно і послідовно відстоювати здобутки демократії, права і свободи людей, європейський вибір держави, зберігати свою мову і культуру, власну ідентичність.
3. Змінити існуючий антиукраїнський окупаційний режим на справді національну державницьку владу.
Наші актуальні вимоги:
I. Політичні:
1. Анулювати так звані Харківські угоди щодо Чорноморського флоту Російської Федерації.
2. Припинити політичні репресії. Зокрема закрити кримінальні справи, безпідставно порушені проти опозиційних народних депутатів Андрія Парубія та Юрія Гримчака. Поновити на посадах звільнених за політичними мотивами ректорів Донецького, Одеського та Уманського університетів – Героя України Володимира Шевченка, Валентина Смитину, Михайла Мартиника. Не допустимо звільнень за політичними ознаками.
3. Зберегти демократичні здобутки нашої держави, забезпечити Конституційні права громадян, у тому числі право вибору та свободу слова.
4. Провести декомунізацію та дебольшевизацію влади, демонтувати у всій Україні символи тоталітаризму та радянсько-большевицької окупації, змінити назви населених пунктів, вулиць, установ, які містять імена антиукраїнських діячів та подій.
5. Підтримуємо мужню позицію українських журналістів телекомпаній «5 канал», ТВі, «Чорноморська», які виступили проти намагання влади приборкати незалежні засоби масової інформації, а тому вимагаємо невтручання влади в діяльність ЗМІ.
II. Соціально-економічні:
1. Зупинити антинародну діяльність уряду Азарова, спрямовану на різке зниження соціальних стандартів, зубожіння населення, що веде до фізичного і морального виродження нації.
2. Встановити справедливу ціну на газ, тепло та комунальні послуги для населення – не більше ніж 15‑20% сукупного доходу сім’ї.
3. Провести реальну пенсійну реформу, зменшити різницю між мінімальною та максимальною пенсією, дати пенсіонерам гідну пенсію, а не просто збільшити пенсійний вік.
III. У гуманітарній сфері:
1. Скасувати постанову Кабміну № 642 від 28 липня 2010 р. якою було скасовано норму про обов’язковий іспит з української мови при складанні кандидатського мінімуму.
2. Негайно усунути з керівних посад у гуманітарній сфері українофобів і комуністів: міністра освіти і науки Д. Табачника, директора Українського інституту національної пам’яті В. Солдатенка, завідуючу Державним комітетом архівів О. Гінзбург.
3. Спрямувати зусилля держави на підтримку української мови і культури, розвиток засобів масової інформації та книговидання українською мовою.
Наші неодноразові звернення і масові протестні акції з приводу нахабної антиукраїнської політики нинішніх можновладців, зокрема Д. Табачника, на жаль, залишилися без належної реакції. Під час другого етапу нашого Великого Збору, який відбудеться у вересні, ми запитаємо владу – що зроблено на виконання наших вимог. І якщо надалі вони будуть ігнорувати волю громади, ми проголосимо заклик до початку безстрокових акцій громадянської непокори.
Слава Україні!

Прийнято на Великому Зборі
борців за волю України у Львові 24 серпня 2010 р.,
в день 19‑ої річниці Незалежності України.

Священик, що застрелився у Москві, оспівував смерть

admin — Tue, 07 Sep 2010 16:50:47 +0000

Пастор лютеранського храму біля станції метро «Китай-город» у Москві Андрій Паутов, що наклав на себе руки пострілом з саморобного пістолета, незадовго до самогубства показував свої вірші колезі. За словами голови церковної ради общини Волгоградської області Анатолія Зякіна, загиблий священнослужитель висловлював у віршованій формі думки про самогубство.
Заякін в інтерв’ю сайту Life News розповідає, що рідний брат Андрія також звів порахунки з життям, застрелившись. Останнім часом, за словами Заякіна Андрій часто говорив, що більше не вірить у Бога і готовий накласти на себе руки. Депресія у пастора почалася п’ять років тому після смерті його духовного наставника.
Представники правоохоронних органів повідомили журналістів, що пастор застрелився 19 серпня на очах своєї матері після двох невдалих пострілів. Він не залишив передсмертної записки. І не виключається версія, що священик убив себе випадково.

У червні українців стало на 12 тис. осіб менше

admin — Tue, 07 Sep 2010 16:50:19 +0000

У червні кількість населення України скоротилася на 0,03%, або на 11,9 тис. осіб в порівнянні з травнем і на 1 липня становила 45 859,8 тис. осіб. Про це повідомив Державний комітет статистики.
Кількість міського населення на 1 липня становила 31 463,5 тис. осіб, що на 0,03%, або на 10,4 тис. осіб менше, ніж 1 червня, сільського, – 14 396,3 тис. осіб, що на 0,01%, або на 1,5 тис. осіб менше в порівнянні з попереднім місяцем. У травні кількість населення України скоротилася на 0,04%, або на 16,7 тис. осіб у порівнянні з квітнем і на 1 червня становила 45 871,7 тис. осіб. У 2009 році кількість населення України скоротилася на 0,4%, або на 180,8 тис. осіб в порівнянні з початком року.
За даними Всеукраїнського перепису населення у грудні 2001 року, кількість населення становила 48 415,5 тис. осіб, з них 32 538 тис. осіб – міське населення, 15 877,5 тис. осіб – сільське.
Джерело: Українські Новини.

Табір іде в небо

admin — Tue, 07 Sep 2010 16:49:38 +0000

У Франції насильно репатріюють циганів
На адресу французької влади лунають звинувачення у застосуванні гестапівських заходів стосовно циганів, пише Доменіко Куіріко у газеті La Stampa.«Міністру з питань імміграції Еріку Бессону не подобається слово «облава». Він обурюється, коли бачить його або чує, коли це слово використовується для опису полювання за бродягами і циганами, яку жандарми ведуть по всій території Франції», – пише видання. «На мою думку, було б краще, якби специфічна лексика Другої світової війни, що стосується звірств, систематичного, поставленого на промислові рейки знищення євреїв і циганів, не використовувалася. Сьогодні людей затримують, встановлюють особу, їм видають гроші, щоб вони повернулися на батьківщину», – заявив міністр.
Але не можна не враховувати моральних наслідків операції. На вході в один з супермаркетів в Ля-Рошелі можна побачити напис: «Циганам вхід заборонений». А небавом в рамках операції, що проводиться під егідою міністерства внутрішніх справ, відбудеться перший авіарейс, на борту якого перебуватимуть видворені з Франції цигани. Вони попрямують до Румунії і Болгарії. До кінця місяця країну покинуть ще 700 циганів. Міністр Бріс Орефе поспішив відзначити, що йдеться про звичайні рейси, щоб відмести враження про сучасну версію залізничних вагонів військових часів.
Операція щодо забезпечення безпеки є чисто сценографією з мізерними адміністративними результатами. Всім відомо, що Румунія і Болгарія є країнами ЄС, таким чином, цигани, що депортуються, можуть безперешкодно повернутися до Франції без жодних пояснень і жити спокійно три місяці. «Потім вони повинні знайти роботу або піти вчитися, демонструвати свій дохід. У Франції на таких умовах живуть 15 тисяч осіб. Поліція покладає великі надії на Oscar, систему біометричного контролю, яка повинна почати діяти найближчим часом. Вона повинна покласти край практиці від’їздів і повернень, виявляючи «нечестивців», – пише видання.
В рядах більшості зростає незадоволення і обурення у зв’язку з акцією, спрямованою проти циганів і бродяг. Депутат Франсуа Фулар заявив: «Це шокова політика. Проблеми безпеки не розв’язуються в кількох таборах кочівників. Це окозамилювання, над нами сміються». Інший депутат, Жан-П’єр Гранд, переконаний: «Ця історія набуває негідного відтінку, ці методи нагадують облави воєнних років».

«Безгрошова людина»

admin — Tue, 07 Sep 2010 16:48:51 +0000

відмовилася від грошей і створила свою «економіку»
31‑річний Марк Бойл, що живе в трейлері, припаркованому на одній з ферм в околицях Брістоля, відмовився від грошей в листопаді 2008 року. Він не бере до рук ні купюр, ні дрібних монет, вирощує органічні овочі і фрукти, готує їжу в печі і одержує електрику за допомогою фотовольтажних елементів. Його мобільний телефон здатний лише приймати дзвінки, а ноутбук працює на сонячній батареї, пише Telegraph.
Бойл створив соціальну мережу Freeconomy, яка об’єднує 17 тисяч інтернет-користувачів, готових безкоштовно ділитися одні з одними знаннями і майном. Робота на городі і заняття філософією спонукали Марка Бойла на написання книги про себе і своє життя: «Безгрошова людина: рік, вільний від економіки».
Бойл згадує, що ідея відмовитися від грошей прийшла до нього в пабі, де він разом зі своїм другом обговорював різноманітні світові проблеми. За словами Бойла, він раптово усвідомив, що в основі всіх проблем лежать гроші. Він продав свій будинок-баржу, пришвартовану в порту Брістоля, покинув роботу і склав список необхідних речей, що регулярно купуються в магазині. Дивлячись на цей перелік, Бойл вигадував, як отримати ті ж самі продукти і товари, не затрачаючи на це ані цента. Наприклад, замість зубної пасти він використовує суміш з товчених кісток каракатиці і насіння дикого кропу.
«Безгрошовий проект» був розрахований на рік, проте поступово Бойлу сподобалася таке життя. Зараз він заявляє, що ніколи не був щасливішим. Йому не вистачає лише вірної подруги, яка, як і він, змогла б відмовитися від грошей.