В останньому номері газети «Кур’єр Галіцкі» від 15 червня ц. р. вміщено розлоге інтерв’ю Мартина Ромера з Артуром Гурскім – послом Сейму Речі Посполитої і керівником парламентської групи у справі добросусідства на Сході. Діяльність посла Гурського охоплює терени Галичини, Литви та Білорусі, а метою цієї діяльності є турбота про розвиток та збереження польської мови на вищезгаданих теренах. Одне слово, плекання польської духовності серед етнічних поляків.
Виступ-інтерв’ю посла Гурського в цілому є толерантним, без волюнтаризму чи якогось гегемонізму щодо українців, але все ж посол не втримався від анахронізму, притаманного гільдії кресов’яків. Цитуємо: «Моє зацікавлення викликала ситуація з поверненням церков католицькій спільноті в Україні, оскільки відомо, що більшість римо-католиків тут є власне поляками. У зв’язку із тим важливо, щоб ці церкви були віддані полякам, які могли б у них молитися по-польськи без будь-яких обмежень». Отже, пан посол, без сумніву, виконує важливу місію, стараючись повернути полякам костьоли і домогтися функціонування масових польських шкіл в Україні. Ніхто не може заперечити панові послові, що мова і релігія є двома чинниками існування польської меншини в Україні. Але чи ж така ситуація з українцями в Польщі? Про це посол скромно промовчав, як мовчать з цього приводу і наші посли у Верховній Раді. А тим часом становище поляків в Україні є набагато кращим, ніж становище українців у Польщі. Польській громаді в Україні повернуто сотні костьолів, бо ж зареєстровано понад 700 парафій, а кількість вірних, особливо по селах, не переважає кількох польських родин. Зрештою, до костьолів ходить велика кількість українців, які за релігійною приналежністю вважають себе греко-католиками. Варто відвідати месу у львівських костьолах на Сихові, в кафедральному костьолі, в костьолі Святого Антонія чи, наприклад у славнозвісному костьолі в Янові, щоб у цьому переконатись. На жаль, паритету тут нема. Згадаймо невирішену ситуацію в Перемишлі, де українцям не повернули головну їхню святиню. Уявімо собі на хвилину, пане посол, як би реагували поляки, зрештою і Польська держава, коли б польська катедра у Львові була віддана, наприклад,… василіанам!? Цілком очевидно, що подібне неможливе, бо українці таки стоять вище дрібних містечкових махінацій. Отож, шановний пане посол, вирішіть на рівні Польської держави та Європейського парламенту проблему з поверненням кафедрального храму українцям в м. Перемишлі, і це буде величезним кроком у зміцнені добросусідських відносин між нашими народами.
Доброзичливі українці (хоч кресов’яки змальовують їх заледве не різунами всієї Європи, а зокрема мої земляки – львів’яни), дозволити відправляти Службу Божу і в костьолі Марії Магдалини. Львівська влада дала дозвіл на спорудження нового римо-католицького костьолу на Сихові, на території, де 1919 року солдати Української Галицької Армії стояли на смерть проти польських заколотників, які при допомозі Антанти душили молоду державу галичан. Не монумент героїки УГА стоятиме в Сихівському лісі, а костьол, який зводиться поляками. Вважаймо, що це також широкий жест добросусідства українців. Зробіть такий же жест і в Перемишлі.
Ми вітаємо толерантну, в цілому, бесіду посла з кореспондентом газети, але, на жаль, подібної толеранції нема в десятках кресових організацій, які паплюжать і розмивають паростки добрих взаємин з Україною та українцями. Для них не існує ні Галичини, ні Західної України, а лише «креси всходні» чи «Малопольска». Це з їхнього середовища лунають лозунги на кшталт «Львув наш» чи «креси всходні – то Польска»; це вони забувають про те, що значна частина українських етнічних земель з «легкої руки і ласки» «вождя всіх народів» опинилася у складі Польщі. Зате справно фальсифікують історію, особливо міжвоєнного і воєнного періоду ХХ ст. Зустрічі, конференції, сесії, численні публікації, – все спрямоване на те, щоб зупинити процес зміцнення добросусідських відносин, роз’єднати сусідів, принизити український народ, що звільнився від багатовікової окупації і врятувався від тотального винищення. Ні на хвилину не припиняють свій «газават» кресов’яки проти галицьких українців та їхніх колишніх і теперішніх політичних організацій. Як уже згадувалося, аберація їх тверджень є очевидною.
Як відомо, 20 червня відкрилася сесія у Вроцлаві, на якій, не дотримуючись ні принципів об’єктивності, ні толерантності, виголошено чимало доповідей, які містять екстремістські випади у бік України, а вже 4 липня 2010 року зібрався черговий ХVI світовий з’їзд кресов’яків. Такі акції розпочинаються урочистим молебнем на Ясній Горі біля стіп Матері Божої. Здавалося б, нічого дивного в цьому нема: просто збираються люди, які мали б вирішити свої організаційні і спілчанські проблеми, трохи розвіяти ностальгію за покинутими не з власної волі місцях. Але це далеко не так. У зверненні, підписаному від імені організаторів з’їзду Данутою Скальською, що є речницею Світового конгресу кресов’яків, відразу ж вкраплено фальсифікацію висвітлюваних проблем. У зв’язку з цим ще раз нагадуємо, що нема в Західній Україні ніякої проблеми з польським шкільництвом чи із церквами. Дай Боже, щоб на теренах Польщі так активно розв’язувалися проблеми етнічних українців, як вони розв’язуються для поляків у Галичині чи на Волині. Тут є десятки пам’ятників і меморіальних таблиць на честь тих польських солдатів, що загинули у вихорі Другої світової війни та після неї. А чи багато таких пам’ятників у Польщі? Для українців, що загинули на своїй етнічній території?
У зверненні підкреслюється й те, що триває процес українізації церкви. Мабуть кресов’яки мало відвідують Україну і в тому числі Галичину, бо інакше таких нісенітниць не писали б. Польська громада в Україні має всі можливості для розвитку свого національного життя. І прикладом є український (а не кресовий) Львів. Бо саме у Львові діють польські школи, парафії, полякам передано палац архиєпископства, реставруються польські пам’ятники і меморіальні дошки, будуються нові – наприклад, пам’ятник розстріляним гестапівцями польським інтелектуалам, у доброму стані підтримуються пам’ятники Міцкевичу, Кілінському, Гловацькому, Вишневському, зрештою, стоїть колона Івана з Дуклі, збудовані пам’ятники на Волині, на Брідщині; діють, підтримані державою, польські наукові і культурні товариства, мас-медіа, чимало етнічних поляків посідають високі посади в різних державних структурах чи в економіці. Зробіть, панове кресов’яки, прості порівняльні арифметичні дії, а відтак уже – якщо знайдеться на це причина, – сміливо бунтуйте на своїх антиукраїнських з’їздах. Але ж цього ніколи не знайдеться і українська сторона врешті-решт не буде постійно відступати перед імперіалістично-екстремістськими нападками. Запрошуючи на свій з’їзд представників Європейського союзу вигнаних і переселених народів, офіс якого розташований у Трієсті, не забудьте детально розповісти їм про акцію «Вісла».
Було б непогано, якби й вельмишановний посол Артур Гурський вказав кресов’якам на те, що «брехнею світ обійдеш, а назад не вернешся». Вважаємо за доцільне ще раз закликати ті сили у Польщі, які схиляються до екстремізму, взяти приклад з українських органів влади, ветеранських організацій, громадських товариств, наукових установ, чин яких спрямовано на співпрацю та толерантність у ставленні до наших західних сусідів.

Iгор ФЕДИК,
науковий співробітник
Центру досліджень визвольного руху,
член Національної спілки краєзнавців України.